Daily Archive: 07.11.2018

Умови прийому 2019. О. Співаковський

Умови прийому-2019. Чого очікувати абітурієнтам, їхнім батькам та державі?

Умови прийому до закладів вищої освіти — це не просто «конституція» для університетів, вступників та їхніх батьків. Цей документ має стати основою формування тренду розвитку і системи освіти, і всієї держави.
Ми маємо чітко усвідомити, чи влаштовує нас ситуація, за якої на всю Україну в 2018-му ми отримали лише 112 студентів-першокурсників, які у майбутньому можуть стати вчителями фізики, та тільки 353 майбутніх вчителів математики. У наступному році ми просто зобов’язані врахувати помилки цьогорічної та попередніх вступних кампаній і створити умови для отримання нашими дітьми якісної вищої освіти у всіх регіонах України.

11 жовтня 2018 року Міністерство освіти і науки України затвердило Умови прийому до закладів вищої освіти на наступний 2019 рік (наказ № 1096 від 11 жовтня 2018 року), запровадивши для вступників низку нововведень. Зокрема, аби виключити можливу корупційну складову під час творчих конкурсів, МОН запропонувало проводити їх до основної сесії ЗНО. Це має усунути потенційний ризик залежності результатів творчих конкурсів від балу зовнішнього незалежного оцінювання.
Крім того, з наступного року запрацює механізм першочергового зарахування до медичних та педагогічних закладів вищої освіти абітурієнтів, які виявлять бажання працювати у сільській місцевості. Йдеться про вступників на спеціальності галузей знань 01 «Освіта/Педагогіка» і 22 «Охорона здоров’я», які укладуть угоду про відпрацювання не менше трьох років у селі або селищі міського типу. Запровадження цієї норми дасть змогу вже у найближчому майбутньому покращити рівень кадрового забезпечення необхідними фахівцями освітньої та медичної сфери у сільській місцевості. Важливою зміною також стане поширення відповідних пільг не лише на учасників АТО/ООС, а взагалі на всіх учасників бойових дій.
Однак і окремі нововведення, і продовження реалізації моделі широкого конкурсу, без урахування специфіки підготовки фахівців за спеціальностями стратегічного значення (в тому числі інженерно-технічними, педагогічними та аграрними), викликали значний суспільний резонанс та неоднозначне сприйняття нових Умов прийому науково-педагогічною громадськістю, вступниками та їхніми батьками. Саме з цієї причини питання організації вступної кампанії до закладів вищої освіти стало предметом розгляду на двох засіданнях нашого комітету. Зокрема, були обговорені проблемні питання цьогорічної кампанії, зміст Умов прийому на 2019 рік та визначені шляхи вирішення і вдосконалення запропонованих МОН нових правил вступної кампанії. Відповідні пропозиції та рекомендації знайшли своє відображення у рішеннях комітету.
На мою думку, розглядати і оцінювати Умови прийому варто в першу чергу з точки зору доступу до вищої освіти, її розвитку, а також — з позицій подолання тих негативних тенденцій, які тісно пов’язані зі вступною кампанією. Насамперед ідеться про відсутність ґрунтовної методики визначення потреби у фахівцях, які мають вищу освіту, наявний дисбаланс регіонального розподілу держзамовлення, проблему доступності вищої освіти для сільської молоді, низький рівень підготовки вступників на окремі педагогічні, природничі та інженерні спеціальності, поглиблення внутрішньої (міжрегіональної) міграції абітурієнтів та освітньої міграції за кордон, проблему формування показників регіонального замовлення.
Саме з цієї точки зору й спробуємо проаналізувати, які ж проблеми та наслідки можуть спричинити Умови прийому-2019.

«Відсікання» на вході чи на виході?

Проектом Умов прийому на навчання до закладів вищої освіти України у 2019 році передбачалося, зокрема, розширення практики встановлення мінімальної кількості балів — 150 — із першого та другого конкурсних предметів для вступу на спеціальності таких галузей знань, як «Право», «Публічне управління та адміністрування» й «Міжнародні відносини»; збільшення переліку спеціальностей при вступі в магістратуру, на які передбачено вступний іспит з іноземної мови з використанням технологій ЗНО; проведення творчих конкурсів до початку основної сесії ЗНО та інше. Проте саме ці норми спровокували серйозну дискусію серед освітян, батьків вступників та самих вступників. Так, Асоціація навчальних закладів України приватної форми власності та Рада Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців у галузі вищої освіти не підтримали окремі зазначені новації, аргументуючи це тим, що закладені в них обмежувальні норми є порушенням конституційних прав громадян щодо доступності вищої освіти. Варто зазначити, що і Громадська рада при Міністерстві освіти і науки України також висловила застереження до відповідних позицій у запропонованому проекті умов.
Новація щодо встановлення мінімальної кількості балів на рівні 150 з першого та другого конкурсних предметів для вступу на спеціальності галузей знань «Право», «Публічне управління та адміністрування» й «Міжнародні відносини» викликала чимало запитань в освітньому середовищі. Перш за все, не зрозуміло, чи були прораховані наслідки впровадження такої зміни та ефект від неї. Твердження, що ця новела зумовить підвищення якості підготовки фахівців, є досить сумнівним. На моє переконання, щоб вилікувати хворобу, потрібно насамперед виявити її причину. Створити «бар’єр» справді набагато простіше, ніж розібратися у проблемі низького рівня шкільної освіти і вжити заходів для її вирішення. Тому вважаю, що підвищення прохідного порога має відбуватися паралельно з підвищенням якості загальної середньої освіти.
Варто зазначити, що цього року під час вступу на медичні спеціальності («Стоматологія», «Медицина», «Педіатрія») 150-бальний поріг з другого та третього конкурсних предметів уже діяв. І, за даними Міністерства охорони здоров’я України, на спеціальність «Медицина» вступило на 28% менше абітурієнтів, ніж у 2017-му, на спеціальність «Стоматологія» — на 45%, на спеціальність «Педіатрія» — на 37%. З цього можна зробити висновок, що медичні заклади вищої освіти «недоотримали» певний обсяг вступників на контрактну форму навчання, але фактично набрали більш вмотивованих підготовлених абітурієнтів.
Однак, якщо в цьому році пороговий рівень у 150 балів поширювався лише на 20 медичних університетів, то вже в наступному передбачається його запровадження у майже 300 закладах вищої освіти України, які готують фахівців із права. Тому наслідки впровадження такої новації можуть бути вже досить відчутними.
Як свідчать дані Аналітичного центру СEDOS, за результатами вступної кампанії 2018 року кількість зарахованих на спеціальності галузі знань «Право», які набрали менше 150 балів з української мови та/або історії, у Національному університеті «Одеська юридична академія» становить 381 особу, в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого — 362 особи, в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ — 256 осіб, у Харківському національному університеті внутрішніх справ — 179 осіб, у Національній академії внутрішніх справ — 164 особи, в Національному університеті «Львівська політехніка» — 155 осіб, в Університеті державної фіскальної служби України — 125 осіб, в Державному вищому навчальному закладі «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» — 116 осіб, у Львівському державному університеті внутрішніх справ — 112 осіб, у Національному університеті біоресурсів і природокористування України — 105 осіб.
Варто зазначити, що Міністерство освіти і науки України частково врахувало викладені у рішенні Комітету з питань науки і освіти рекомендації і визначило показник мінімального конкурсного бала з кожного предмету ЗНО на рівні 130 балів (замість раніше запропонованих 150) для вступу на спеціальності таких галузей знань, як «Право», «Публічне управління та адміністрування», «Міжнародні відносини», «Фармація» та «Промислова фармація».
Однак виникає логічне запитання: а чи там ми здійснюємо контроль? Чи потрібна нам концепція «відсікання» абітурієнтів на вході до університетів, чи все ж таки необхідно проводити незалежну оцінку здобутих знань під час випуску? Так, сьогодні дипломи про вищу освіту отримують майже всі, хто навчається в університетах. Водночас роботодавці скаржаться на відсутність фахових молодих спеціалістів, які здатні задовольнити потреби ринку праці.
Переконаний — і цю точку зору поділяє освітянська спільнота — що у нас немає рівного доступу до якісної освіти по всіх регіонах. Це означає, що випускник середньої школи з мегаполіса і випускник сільської школи мають різні стартові можливості для доступу до вищої освіти. І це надзвичайно серйозна проблема! Тому для відповідного реагування ми повинні знайти ефективні інструменти. Застосування ж механізму «відсікання» при вступі, на мою думку, є хибним підходом.
Закордонні університети, наприклад, замість концепції «відсікання» на вході практикують модель «контролю на виході», за якої студентом університету може стати практично кожен. А от диплом отримає лише той, хто підтвердить відповідний рівень знань. У більшості провідних університетів світу показник «відсікання» студентів за результатами першого курсу становить орієнтовно 30—40% від набору. І це, до речі, вважається абсолютно нормальною ситуацією.
Переконаний: ця модель «відсікання» на виході (а не на вході до університетів) цілком прийнятна і для нашої системи вищої освіти. Що ж можна запропонувати для її безпосередньої реалізації? Насамперед необхідно запровадити інститут інтегрованих кваліфікаційних іспитів, організацію та проведення яких покласти на Український центр оцінювання якості освіти. УЦОЯО здійснюватиме незалежну перевірку знань студента за результатами двох років навчання та наприкінці останнього року, напередодні ДЕК. Вважаю, що саме за допомогою інтегрованих кваліфікаційних іспитів університети почнуть виконувати чи не найважливішу з тих багатьох функцій, які суспільство покладає на них, — функцію селекції. Без її дієвого запровадження окремі заклади вищої освіти так і залишатимуться фабриками з видачі дипломів.

Підготовка вчителів як питання національної безпеки України

3 жовтня 2018 року у залі засідань Верховної Ради України виступив кращий вчитель України 2017 року — Пауль Пшенічка. У своїй доповіді, серед іншого, він звернув увагу на досить важливий історичний факт. У 2012-му групою експертів на чолі з держсекретарем США Кондолізою Райс було розроблено програмний документ під назвою «Проблеми освіти і загрози національній безпеці Сполучених Штатів Америки». Тобто найпотужніша в світі країна вважає освітні питання одними з найважливіших у забезпеченні національної безпеки і оборони держави. Ще одним підтвердженням цього є промова одного з президентів США Рональда Рейгана. Виступаючи в Пентагоні, він сказав: «Ви думаєте, що питання оборони вирішується у Пентагоні? То ви помиляєтеся. Питання оборони вирішується за шкільною партою».
Глибоко переконаний: питання освіти в Україні має бути покладене в основу національної безпеки нашої держави. І першим кроком до створення ефективної освітньої системи виступить запровадження фіксованого обсягу державного замовлення для спеціальностей, які є стратегічними для розвитку економіки та національної безпеки. В тому числі — інженерно-технічних, педагогічних та аграрних.
Комітет з питань науки і освіти має з цього питання чітку і послідовну позицію. Ми повинні зберегти людський капітал та освітню інфраструктуру в усіх регіонах, відновити профорієнтаційну роботу в системі «школа — вступник — університет», яка була фактично знівельована із запровадженням моделі широкого конкурсу.
Цьогорічна вступна кампанія ще раз підтвердила наявність у нас серйозних проблем із підготовкою фахівців для високотехнологічних галузей. Прохідний бал на окремі затребувані вітчизняною економікою спеціальності залишається вкрай низьким. Наприклад:
015.08 «Енергетика» — 117,149 бала,
132 «Матеріалознавство» — 107,889 бала,
133 «Галузеве машинобудування» — 107,46 бала,
131 «Прикладна механіка» — 106,485 бала.
Тому для держави сьогодні існують суттєві ризики, пов’язані з потенційною неможливістю підтримувати і розвивати високотехнологічні галузі економіки та формувати людський капітал для розбудови держави на інноваційних засадах.
На жаль, в умовах широкого конкурсу кращі студенти доволі часто обирають кон’юнктурні та популярні спеціальності, яких не потребує в такій кількості економіка нашої країни. Натомість на необхідних для держави спеціальностях у закладах вищої освіти залишаються вакантні місця.

Україна — це не тільки Київ, Харків та Львів

За даними Міністерства освіти і науки України, понад 51% обсягу державного замовлення сконцентровано у закладах вищої освіти трьох регіонів: Києва (27,7%), Харківської (12,5%) та Львівської областей (11,2%). Водночас у 17 регіонах України ці показники порівняно з 2017 роком суттєво погіршились. Зокрема, зменшилась кількість рекомендованих на навчання за державним і регіональним замовленням на ступінь бакалавра у Рівненській області — на 29,3%, Полтавській — на 19,5%, Черкаській — 17,9%, Волинській — 16,2%, Миколаївській — 15,2%, Закарпатській — 14,7%, Запорізькій — 14,5%, Хмельницькій — 13,6%, Житомирській — 10,1%, Тернопільській — 9,2%, Чернігівській — 9%.
При цьому співвідношення питомої ваги населення регіонів (відсоток від населення країни в цілому) та відсотка місць державного замовлення в окремих областях відрізняється у 2—3 рази. Тож про який пропорційний розподіл державного замовлення за широким конкурсом ідеться? На думку більшості ректорів, така ситуація вже в найближчому майбутньому може призвести до занепаду і фактичного знищення регіональної вищої освіти. На жаль, запроваджений регіональний коефіцієнт не дає можливості суттєво виправити ситуацію.
Тому комітет запропонував МОН створити разом зі Спілкою ректорів вищих навчальних закладів України, Асоціацією університетів України робочу групу з опрацювання проекту регіоналізації адресного розміщення державного замовлення на навчання для здобуття ступеня бакалавра, запропонованого Радою ректорів Одеського регіону, та підготувати відповідні узгоджені пропозиції. Переконаний, що пропозиції наших одеських колег мають раціональне зерно. Спільно ми повинні знайти шлях до вирішення проблеми наявного дисбалансу розподілу бюджетних місць по країні з урахуванням потреб усіх регіонів.
Для повноцінного розвитку всіх областей нашої країни кількість місць при розподілі державного замовлення необхідно насамперед узгоджувати з потребою держави у фахівцях. Якщо не вирішимо проблему із забезпеченням рівномірного розвитку людського капіталу в регіонах — матимемо серйозні соціально-економічні та суспільно-політичні проблеми в усій державі.

Що чекає на університети?

Результати останніх вступних кампаній свідчать про те, що реалізація моделі розподілу державного замовлення за широким конкурсом, без врахування специфіки підготовки фахівців за спеціальностями, які є стратегічними для розвитку економіки та національної безпеки (особливо — інженерно-технічними, педагогічними та аграрними), без забезпечення збереження та розвитку людського капіталу в усіх регіонах нашої країни, призводить до суттєвих диспропорцій у державному фінансуванні вищої освіти за областями України. І, як наслідок, може спричинити значні соціально-економічні та суспільно-політичні проблеми, і в першу чергу — руйнування освітньої інфраструктури.
Чи можна вважати нормальною ситуацію, за якої понад 51% обсягу державного замовлення сконцентровано у трьох містах нашої країни — Києві, Харкові та Львові? Переконаний: якщо зараз не вжити кардинальних заходів, то вже найближчим часом ця ситуація призведе до значного скорочення мережі закладів вищої освіти в регіонах, а відтак — до збільшення безробіття та загострення інших соціальних проблем у молодіжному середовищі.
Виходом, на мою думку, може стати запровадження механізму профільності розміщення державного замовлення у закладах вищої освіти та реалізація моделі індикативної вартості. Зокрема, вважається, що розподіл обсягу державного замовлення за напрямом «Право» має здійснюватися для суто юридичних закладів вищої освіти та класичних університетів, за напрямом «Економіка підприємства» — для економічних, класичних та технічних університетів, за напрямом «Фінанси і кредит» — для економічних та класичних університетів, за напрямом «Облік і аудит» — для економічних, класичних та технічних університетів.
Так само ми повинні забезпечити встановлення індикативної вартості за кожною окремою спеціальністю, яка має бути розроблена Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та затверджена відповідною постановою уряду (також це можна передбачити в Ліцензійних умовах провадження освітньої діяльності). Внаслідок запровадження такого нововведення вартість навчання за контрактом у всіх закладах вищої освіти не може бути нижчою від затвердженої індикативної собівартості. Це необхідно для того, щоб виключити ситуацію, за якої університети, здатні надавати якісні освітні послуги, через демпінг з боку окремих дрібних закладів вищої освіти вимушені знижувати вартість контракту, а з нею і якість освіти.
Нам необхідно забезпечити підтримку університетів із визнаними історичними традиціями та ґрунтовними науковими школами. І водночас — розбудовувати профілізацію в тих закладах вищої освіти, які мають потужну базу та значний досвід підготовки фахівців за певними спеціальностями. Звичайно ж, при цьому мають бути запроваджені територіальні коефіцієнти, які дадуть змогу вирівняти рівень оплати праці викладачів з урахуванням різниці вартості життя в різних містах. Але в цілому мінімальна вартість навчання одного студента за кожною спеціальністю має бути однаковою для всіх.
Запровадження механізму індикативної вартості (у обсягах мінімального розміру вартості навчання) повинно забезпечити такий рівень фінансування, який дасть змогу надавати освіту високої якості. Можливо, запровадження такого підходу комусь видасться надто радикальним. Але, на мій погляд, саме він допоможе припинити корупційні «доплачування» студентами під час іспитів, що, на жаль, досі практикується в деяких вишах. Сьогодні ж ми маємо ситуацію валу демпінгових цін за навчання, які встановлюють багато дрібних закладів вищої освіти. Але всі ми розуміємо, що за таку ціну якісну освіту надати неможливо!
Враховуючи результати минулорічних вступних кампаній, нам необхідно зробити все можливе — і навіть неможливе — для підтримки національної системи вищої освіти, створити умови для розширення автономії університетів та зростання економіки нашої держави. При цьому розподіл місць державного замовлення має в першу чергу корелюватися з державною політикою забезпечення збалансованого розвитку всіх регіонів України.

Співаковський О.

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ,
народний депутат України,
перший заступник голови
Комітету Верховної Ради України
з питань науки і освіти.


 

Посилання — www.golos.com.ua