«

»

В.С. Бакіров, голова Ради ректорів Харківської області. Виступ на виїзному засіданні Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти.

Шановні колеги!

 

       Ми обговорюємо якісний, і конструктивний проект рішення, в якому певною мірою підведені підсумки дискусії, що точиться останнім часом навколо змін до нормативно-правової бази нашої вищої освіти.

Українська вища школа п’ятий рік перебуває у процесі реформування. І багато чого насправді змінилося на краще. Університети отримали широку науково-освітню автономію. Розгорнута активна боротьба за академічну доброчесність. І зроблено багато іншого.

 Але залишається низка гострих проблем, все ще далеких від вирішення.

 Довгий час ми всі змагалися за прозорий і вільний доступ до вищої освіти. І дозмагались до того, що цей доступ став майже абсолютним.

 Будь який випускник, що знає таблицю множення і вміє читати і писати, може сьогодні легко поступити в той, чи інший університет.

 Понад 80 % випускників після середньої школи прямують до ЗВО. А хто, не спромігся пройти ЗНО, рухають за кордон, передаючи місцевому студентству свій досвід академічної доброчесності.

 А зараз перше місце порядку денного вийшло питання якості. Це дійсно важливе питання, оскільки подекуди вища освіта просто імітується і це не є не секрет. Але шляхом регламентації і посилення контроля проблему якості не розв’язати.

 В університетах і по країні в цілому склалася парадоксальна ситуація. На приблизно половині спеціальностей (соціально-гуманітарні, економічні і такі інші спеціальності, – де, чесно скажемо, набагато легше навчатися), ми маємо більш-менш підготовлених, здатних навчатися студентів, родини яких готові оплачувати навчання.

 Але є ще друга половина студентського контингенту (природничі і технічні спеціальності), на яких важко і складно навчатися і де ми маємо дуже слабких студентів, багато з яких які не можуть і не хочуть навчатися. А та, невеличка частка талановитих, мотивованих здебільшого відправляються до магістратури закордон.

 Це катастрофічна структурна диспропорція, яка позбавляє державу і суспільство перспектив науково-технічного розвитку, перетворює на сировинній додаток і резервуар дешевої робочої сили. Скажіть, на милість, яким чином забезпечити якість на природничих і технічних факультетах, а також і педагогічних, куди підготовлені абітурієнти припинили поступати? Вступна кампанія минулого року показала, що ситуація із прийомом на природничі, математичні спеціальності близька до критичної. І сама по собі вона не розсмокчеться. Потрібна термінова і рішуча програма заходів, які ми з боку Уряду і Верховної Ради.

 Шановні колегі! Проблема освіти завжди залежала від якості тих, хто викладає, хто стоїть перед студентами в аудиторії, в лабораторії. Якість університетської освіти забезпечується перш за все не директивами, циркулярами і моніторингами, а професорами, викладачами, які знають і люблять свою справу і які мають нормальну оплату праці і всі необхідні умови праці.

 Скажіть, як забезпечити якість вищої освіти, коли професори отримують, м’ягко кажучи, символічну заробітну платню. Випереджуючи лише медиків, листонош, курь’єрів і ще декого.

 Так, підприємці скаржаться, що сьогодні за зарплату у 10-12 тис. молоді люди відмовляються працювати навіть продавцями і офіціантами. А ми хочемо, щоби університетський професор за ці гроші захистивши дві дисертації, на найвищому рівні читав лекції, проводив наукові дослідження за світовими стандартами, друкував результати у базах Scopus і WoS володів європейськими мовами і тощо.

 І що, найцікавіше, багато з професорів поки ще все це роблять, а їх вихованці не поступаються, а то й випереджують студентів найпрестижніших західних університетів. Чому є багато прикладів. Але як довго вони протримаються?

 Мабуть на часі вже розробка Закону про університетського професора, викладача, про створення йому всіх умов для творчої, плідної праці.

 Над цим слід глибоко задуматися владі, політикам, освітянам, експертам, суспільству, якщо воно хоче мати справді сучасну якісну університетську освіту.

 Кілька слів про систему управління університетами. Безумовно, вона не є досконалою. І елементи корпоративного управління аж ніяк не завадять. Але тут треба бути дуже зваженими.

 Так, наприклад, що Законопроект 8385, досить абстрактно окреслює вимоги до членів Наглядової ради (невідомо, чи повинні вони мати хоча би середню освіту,). Ніяк не визначена їх відповідальність. Так, вони покликані залучати фінансові ресурси для розвитку університету. А якщо не копійки за рік НР не принесла до університету, то яка за це відповідальність? А яка буде відповідальність коли рішення, або позиція Наглядової ради завдасть шкоди навчальному закладу? Тут є над чим думати.

 А якщо казати про вже внесені зміни до законодавства, до деякі з них досить важко зрозуміти. Обмеження завідування кафедрою двома термінами – принижує і нівелює роль наукового і педагогічного лідера, часто-густо керівника наукової школи, заміну якому не завжди легко знайти. Формування і життя науково-педагогічної школи – тривалий процес і ризиковано його переривати.

 Або така новація, згідно якої декан обирається вченою радою факультету, і фактично може йти на вибори з програмою, яка йде врозріз з інтересами і стратегію університету в цілому. Це не посилює університетську систему управління, створює передумови «федералізації» університетського життя.

 Ще одне болюче питання: утримання гуртожитків. Плати, яку можна брати зі студентів, вистачає лише на 50% вартості утримання. А де брати решту? На це ніхто не може дати відповідь. Можливо це не глобальна проблема, але реальна.

 І ще одне питання. У проекті рішення записані прекрасні слова про неприпустимість створювати преференції одним вишам, принижуючи інші.

 Дуже добре, і правильно, що у нас в країні, декілька гарних, потужних університетів є виділені у особливий стан, зокрема, мають подвійний рівень заробітної плати. Це заслужено, бо вони є справжні флагмани, мають високі показники діяльності, демонструють певні зразки освітньої і наукової роботи.

 Але є прохання до членів Комітету, подбати, щоби таку ж підтримку мали і інші університети, які демонструють такі ж самі високі показники роботи. Чому серед них немає скажімо Львівської чи Харківської політехніки, або Сумського університету? І ще багатьох провідних університетів. Це принципове моральне питання, яке, думаю не може обходити шановних законодавців і керівників галузі. Чому не внести відповідні зміни до законодавства?

 На закінчення дозвольте від харківської ректорської спільноти подякувати Міністерству і Комітету за наполегливу і системну роботу із осучаснення вищої освіти, за налагоджений відвертий і щирий діалог з університетськими колективами, за увагу до їх пропозицій і зауважень.

13-02-9 13-02-6 52596333_1087196994785969_1389506982083297280_o 13-02-5

 


 

13.02.2019 р.

м.Харків